Протягом останніх років старий світовий порядок зазнає кардинальних трансформацій через що все частіше замість свободи слова авторитарні лідери та пропагандисти користуються свободою розповсюдження брехні. Це призвело до того, що зараз ми опинилися у світі, де неправда більше не потребує спростування. Адже діпфейки, ІПСО, новомова та інші способи ведення інформаційної війни продукуються зі швидкістю генерації відповіді ШІ, що фактично легалізує існування дезінформаційного світу як норми.
У такому світі лише ті медіа, що зберігають довіру своєї аудиторії, залишаються точкою опори громадянського суспільства для повернення у нормальність, де чорне залишається чорним, біле — білим, а неправда — дезінформацією та брехнею.

Проте медіа втрачають свій вплив з огляду на виклики сучасного світу, де стрімко руйнується старий порядок. Водночас, локальні медіа з регіонів, що зазнали окупації або інших впливів війни, стають все більш важливими комунікаційними місточками з українцями в окупації в умовах обмежених можливостей державних інституцій. І втрата таких медіа означатиме також і втрату контактів з нашими людьми, з окупацією зокрема.

Як бути гнучкими та продовжувати нести сталі сенси? Як не втратити свою ціннісніть у прагненні до фінансової стабільності? Як регіональними медіа Сходу і Півдня країни зберегти стійкість, що формують українську візію для своєї аудиторії, коли вона розкидана по всьому світу через 11-річну російську війну в Україні? Як залишитись у професії, коли ґрунт під ногами зникає і на емоційному, і, часом, на фізичному рівнях? Це все — екзистенційні виклики для кожного українського медіа та журналіста в сучасному світі.