Фільм "На захід від сходу" розповідає про Краматорськ – місто, яке з 2014 року стало адміністративним центром Донецької області та символом українськості на Донеччині. З 2022-го Краматорськ живе на межі – між незалежною Україною та загрозою окупації. Стрічка показує місто крізь призму історій журналістки Алли Садовник та Сталіни Чубенко – матері юного героя, чия доля стала уособленням стійкості краматорців. Її син, Степан Чубенко, у 16 років заплатив життям за свою проукраїнську позицію. Терористи викрали хлопця, коли він повертався додому з Києва, катували й убили пострілами. Посмертно Степан отримав орден "За мужність" III ступеня та звання "Народного героя України". Минуло десять років, але його історія залишається нагадуванням про ціну свободи та силу спротиву.

На стабілізаційному пункті у Вовчанському напрямку щодня рятують життя поранених українських воїнів. Лікарі й медсестри 113-ї бригади тероборони працюють у складних умовах — у спеку, під обстрілами та з обмеженим доступом до кисню. Команда видання "Накипіло" провела тут пів доби: чекали під операційною, спілкувалися з воїнами, бачили понівечені тіла й боролися зі втомою після трьох годин сну. Медики жартують із пацієнтами, щоб зняти біль і страх, і знаходять сили підтримувати один одного навіть у найтяжчі моменти. Хірурги керуються правилом, яке допомагає зосередитися на головному — врятувати людину. Попри виснаження, постійний ризик і відсутність відпочинку, вони не опускають рук і залишаються на своєму посту, доводячи, що людська відданість і професійна стійкість здатні протистояти найекстремальнішим обставинам.

Хто ті, хто стоїть за кадром фотографій війни? Зруйновані міста, закатовані люди, скорбота в очах тих, хто втратив найдорожче… Ці знімки роблять українські фотографи, ризикуючи життям, щоб світ побачив злочини Росії. Їхня робота — не лише репортаж, а й фіксація новітньої історії. Герої проєкту: Стас Козлюк, Георгій Іванченко, Єфрем Лукацький, Арсеній Герасименко, Данило Павлов, Ніколетта Стоянова, Ольга Ковальова, Катерина Радченко, Євген Дядіцин. Вони документують жахіття, але й розмірковують про фотографію як універсальну мову правди, діляться переживаннями й етичними викликами. Це не просто історії, а сміливий погляд на війну очима тих, хто робить її видимою. Кожен кадр — свідчення і правда, яку неможливо ігнорувати.

В умовах війни слово стає чи не найціннішою опорою. Документальний фільм «Сторінки надії», створений Національною спілкою журналістів України, – це розповідь про газету "Трудова слава" з прифронтового Оріхова на Запоріжжі та її редакторку Світлану Карпенко – тих людей, які постійно доводять, що журналістика може бути джерелом надії.

"Фортеця Маріуполь" — це цикл фільмів, побудованих на відеодзвінках до воїнів, які були оточені російською армією у Маріуполі на заводі "Азовсталь". Від початку облоги режисерка веде розмови з бійцями полку "Азов", розкриваючи їхні портрети. Героєм фільму став Дмитро "Орест" Козацький – колишній зв’язківець, а згодом голова прес-служби полку "Азов" у Маріуполі. "Орест" від початку російського вторгнення висвітлював світові ситуацію в місті та на "Азовсталі", де потрапив у російський полон. Уже після виходу фільму, його після чотирьох місяців у неволі повернули додому під час обміну полоненими.

"Ізоляція" — один з найбільших центрів сучасного мистецтва у Східній Європі, створений у стінах колишнього заводу ізоляційних матеріалів у Донецьку. У 2014 році, коли Росія окупувала Донецьк, він був перетворений на нелегальну в’язницю та найбільший табір тортур у Європі. Фільм аналізує акт дегуманізації, свідками якого стали люди, що пережили так звану "ізоляцію", і розповідає історію місця, яке колись відродилося завдяки мистецтву, а тепер використовується для заподіяння болю і приниження людей.

"Генерації. Схід" — спецпроєкт видання Свої, що розповідає про національні спільноти сходу України: надазовських греків, вірменів, грузинів та азербайджанців. Війна Росії проти України змусила багатьох із них залишити домівки й шукати прихистку в інших регіонах чи за кордоном. Кожна історія — подорож крізь час і покоління: від початку ХХ століття до сьогодення. У спогадах родин — щемкі розповіді про предків, які вже переживали втрату дому: хтось за наказом радянської влади був виселений із Криму й будував життя заново, хтось тікав від війни у Нагірному Карабаху. Інші полишали батьківщину в пошуках кращої долі в Україні. Про досвід вимушених переселень, пам’ять поколінь і силу культурної ідентичності, що зберігається попри війну, — у цих чотирьох історіях, які складаються в єдину мозаїку України.