До повномасштабного вторгнення поняття «воєнний кореспондент» мало доволі чіткі професійні межі. Зазвичай ним називали журналіста, який спеціалізувався на висвітленні війни та працював безпосередньо в зоні бойових дій. Після 2022 року війна створила зовсім іншу реальність. Воєнкорами стали ті, хто ще вчора писав про місцеву політику, культуру чи спорт, працював телевізійним оператором або був весільним фотографом. Для багатьох це не був професійний вибір — це був шлях, який продиктувала сама війна.
Але навіщо взагалі визначати, хто є воєнкором, а хто ні? Це поняття впливає не лише на професійний статус чи суспільне визнання. Від нього можуть залежати редакційні очікування, рівень підготовки, доступ до засобів захисту, страхування, психологічної підтримки та інших ресурсів. Зрештою, воно визначає, чи сприймаємо ми роботу в умовах війни як окрему спеціалізацію — чи як нову реальність для значної частини української журналістики.
Разом із цим змінилося й саме розуміння того, хто такий воєнний кореспондент. Чи ним є лише той, хто працює безпосередньо на лінії фронту? Чи журналісти прифронтових міст, які роками документують обстріли, евакуації та життя під постійною загрозою, теж є воєнкорами? Хто визначає цю межу — редакція, професійна спільнота, аудиторія чи сама людина?
Водночас війна не лише створює нових воєнкорів, а й змінює їхні життєві траєкторії. Одні залишають професію, інші мобілізуються до війська, хтось більше не може працювати поза темою війни, а хтось мріє повернутися до мирної журналістики. Та чи можливо це? І ким стане покоління журналістів, професійна ідентичність якого сформувалася під час найбільшої війни в Європі XXI століття?
Ця дискусія — не лише про визначення професії. Вона про наслідки цього визначення, про те, як війна змінює журналіста, розмиває звичні професійні межі та ставить питання, відповідь на яке ми, можливо, зможемо дати лише після її завершення: чи є воєнкор професією, яку можна залишити, чи досвідом, що назавжди стає частиною людини?
Модерує: Анастасія Іванців, журналістка Суспільне Новини.
Спікери_ки:● Анастасія Станко, головна редакторка "Слідство.Інфо";● Ольга Кириленко, журналістка "Українська правда".

В Україні триває розбудова системи співрегулювання — нового механізму взаємодії держави та медіаіндустрії, який має допомогти сформувати зрозумілі правила роботи медіа без надмірного державного втручання. Перший рік практичної роботи показав, що цей процес не буде простим: поряд із важливими напрацюваннями виникали суперечки, конфлікти інтересів і розбіжності між учасниками ринку. Зокрема, були розроблені та затверджені важливі кодекси у сфері аудіовізуальних медіа, які можуть стати основою для подальшого розвитку системи співрегулювання. Водночас саме у сфері онлайн-медіа виникли дискусії щодо підходів, процедур та меж відповідальності учасників процесу. 
Що вдалося зробити за перший рік, а де система дала збій? Чи стали напрацьовані правила дієвим інструментом для медіаіндустрії, і які уроки варто винести з перших конфліктів та невдач? Під час дискусії учасники підбиватимуть підсумки року, говоритимуть про проблеми та суперечності співрегулювання, а також визначатимуть ключові завдання і точки ризику на наступний рік.
Модерує: Оксана Давиденко, представниця в Правлінні Органу спільного регулювання в сфері аудіовізуальних медіа-сервісів, заступниця директора з правових питань ТОВ "Старлайт Медіа".
Спікери_ки уточнюються.

У дискусії беруть участь дві умовні сторони по три людини: “гроші від бізнесу” та “гроші від аудиторії”. Кожна сторона представлена кількома практиками/инями з різних типів медіа, щоб показати не одну універсальну історію, а різні масштаби й контексти: локальні, регіональні, релоковані, тематичні або незалежні медіа.
Сесія починається з короткого формулювання позицій: чому саме ця модель може бути реальною опорою для медіа. Далі модераторка проводить кілька тематичних раундів: реальні доходи, ресурси команди, швидкість запуску, ризики, довіра аудиторії, масштабування та залежність від контексту. Після цього частина часу відводиться на запитання із залу, щоб учасники/ці могли перевірити ці моделі на власних ситуаціях.
Фокус сесії — не в тому, щоб переконати всіх обрати одну модель, а в тому, щоб показати складність вибору й допомогти медіа чесно оцінити: що вони можуть впроваджувати вже зараз, а що потребує ресурсів, яких у них поки немає.
Спікери_ки:● Таїсія Гармаш – виконуюча обов'язки голови ГО "МАЄ СЕНС", керівниця відділів партнерств сайтів 6262.com.ua та 0372.ua;● Юлія Канзеба, журналістка ТРИБУН;● Ольга Зима, головна редакторка "Доступ.Медіа";● Наталя Куліді, СЕО дніпровського медіа "Місто і річка".

Як працювати журналістом і водночас жити там, де війна є частиною щоденної реальності? Робота редакцій на прифронтових територіях має зовсім іншу логіку, ніж робота журналістів, які приїжджають на кілька годин чи днів, щоб висвітлити подію, а потім повертаються у безпечніше місце.
Як редакціям організовувати роботу та ухвалювати управлінські рішення в умовах постійної небезпеки, нестабільного побуту й обмежених ресурсів? Як менеджерам працювати з командами, які щодня стикаються з ризиками, і підтримувати їхній емоційний стан? Чи можливо застосовувати звичні KPI та планування, коли навіть базові умови для роботи можуть змінитися за кілька годин? І як вирішувати питання безпеки та страхування журналістів, які постійно живуть і працюють у зоні ризику?
Поговоримо про щоденні реалії таких редакцій, відмінності між локальними журналістами та відрядженими командами, управління людьми й ресурсами, відповідальність редакторів і менеджерів та про те, як зберігати спроможність медіа працювати там, де залишатися — це вже професійний і особистий вибір.
Модерує: Альона Яцина, CEO Кордон медіа (Суми).
Спікери_ки:● Сергій Нікітенко, головний редактор онлайн-медіа МОСТ (Херсон);● Олена Лептуга, головна редакторка медіа "Накипіло" (Харків);● Сергій Прокопенко, редактор Ґвара Медіа (Харків);● Яків Бринза, директор медіа Inform.zp.ua (Запоріжжя).

Медіаспоживання стрімко змінюється під впливом війни та ШІ. Аудиторія стає дедалі більш фрагментованою, а зрозуміти, хто насправді твій глядач, слухач чи читач,- складніше. Українська медіааудиторія сьогодні існує в дуже різних фізичних та інформаційних реальностях: від відносно безпечних регіонів України до територій під постійними атаками, прифронтових громад, тимчасово окупованих територій та закордону. Користувач, якого аналітика визначає як мешканця ЄС, насправді може читати українське медіа з прифронтового міста або з окупованого Луганська. Водночас ШІ-боти, скрапери та агенти дедалі частіше «споживають» контент замість живих людей, додаючи ще один рівень невизначеності. Як у цих умовах медіа можуть вимірювати та по-справжньому розуміти свою аудиторію? Чи потрібно по-новому інтерпретувати звичні метрики? Які показники сьогодні справді допомагають розрізняти аудиторії та розуміти їхні потреби, а які ми продовжуємо використовувати радше за інерцією?
Під час панелі поговоримо про ключові виклики у вимірюванні та розумінні сучасної медіааудиторії, про те, як змінюються підходи до збору й інтерпретації даних, і про нову роль ШІ: чи варто вже розглядати його як окремий сегмент користувачів, і як він змінює саме поняття «аудиторії».
Модерує: Тетяна Нікітіна, кандидат соціологічних наук, старша менеджерка з досліджень у ВВС Media Action, команда Східної Європи і Центральної Азії
Спікери_ки:● Альона Сергієнко, СЕО медіа "ЦУКР";● Яна Машкова, керівниця дата-центру ІМІ;● Світлана Залізецька, головна редакторка РІА Південь (Регіональна інформаційна агенція РІА Південь).

Українські військові та оборонні технології стали однією з найпомітніших тем у медіа. Журналісти пишуть про нові розробки, бойову ефективність, закупівлі, інвестиції, експорт, конфлікти між виробниками та державою, кримінальні провадження і можливу корупцію.
Водночас це одна з найскладніших сфер для журналістської роботи. Частина інформації закрита з міркувань безпеки, дані про реальну ефективність систем часто неможливо незалежно перевірити, а всі сторони — держава, виробники, військові, експерти — мають власні обмеження та інтереси. Як висвітлювати цю тему, якщо значна частина даних закрита? Де проходить межа між необхідною секретністю та відсутністю підзвітності? І як не оприлюднити інформацію, яка може зашкодити військовим або виробникам?
Під час дискусії представники медіа, держави, MilTech і DefenceTech та незалежні експерти говоритимуть про практичні правила професійного, критичного, правдивого і водночас безпечного висвітлення українських військових та оборонних технологій під час війни.
Спікери_ки уточнюються.

Більше можливостей чи обов’язків: що насправді означатиме вступ до ЄС для українських медіа? Як європейське регулювання змінить роботу редакцій, взаємодію з онлайн-платформами та захист інформаційного простору? Спільно з експертами розвінчаємо поширені наративи навколо євроінтеграції та визначимо кроки, які медіа варто зробити вже сьогодні, щоб підготуватися до роботи за правилами ЄС.
Спікери_ки:● Олег Деренюга, МикВісті, керівник медіа;● Анаїт Хоперія, заступниця керівника Центру протидії дезінформації при РНБО:● Віта Володовська, голова ГО "Лабораторія цифрової безпеки";● Лідія Смола, НТУУ "КПІ ім. Ігоря Сікорського".

Під час воркшопу журналісти дізнаються, як за допомогою YC.Market від YouControl швидко аналізувати ринки та галузі, знаходити тренди, аномалії, нових гравців ринку і приховані закономірності, які можуть стати основою для аналітичних матеріалів, суспільно важливих розслідувань або пояснювальної журналістики. Учасники побачать, як перетворювати масиви даних на зрозумілі інсайти, перевіряти гіпотези та підсилювати історії цифрами й фактами. Після воркшопу медіа отримають набір практичних підходів і сценаріїв, які можна застосовувати у щоденній редакційній роботі. 
Тренерка: Дарина Білова, менеджерка з комунікацій YC.Market від YouControl.

Травмочутливе лідерство - це не просто "бути чуйним" і точно не “ставати психотерапевтом” для власної команди. Це вміння враховувати вплив травматичного досвіду - і водночас залишатися керівником. Практичний воркшоп про те, як керувати командою, що працює з війною, втратами та травматичним контентом: помічати ранні сигнали перевантаження, вести складні розмови, розрізняти підтримку і рятівництво та розуміти межі власної відповідальності. Про лідерство, у якому турбота про людей не скасовує вимог, а межі теж можуть бути формою турботи.
Модерує: Наталя Висятицька, психотерапевтка у підході КПТ, фахівчиня програми Mental Support for Media.

Відновлення під час війни – це вже повноцінна тема для медіа чи розмова, з якою ми поспішаємо? Про що вже сьогодні варто писати, які теми справді працюють для аудиторії, а які залишаються «складними» і незручними? Що редакції можуть робити самі, а де точно потрібні експерти, дані, додаткові ресурси та партнерства? І де взагалі шукати підтримку на матеріали про відбудову, які потребують більше часу, грошей і компетенцій?
Модерує: Ольга Стукало, головна редакторка ГО "Вікно Відновлення".
Спікери_ки:● Ґоар Ходжаян, керівниця проєктів та програмна менеджерка IMS в Україні, Молдові та Грузії;● Олександра Бетлій, провідна наукова співробітниця та координаторка проєктів Інституту економічних досліджень та політичних консультацій;● Сергій Сидоров, керівник Запорізького центру розслідувань;● Каріна Попова, журналістка "Вікно Відновлення";● Анна Сердюк, шеф-редакторка "Вільне радіо".

Ще три роки тому найбільшими ризиками для журналіста на фронті були артилерійські обстріли, стрілецький бій чи випадкове потрапляння під вогонь. Сьогодні технологічна війна створила зовсім іншу реальність. Постійне повітряне спостереження, FPV-дрони, дистанційне мінування, системи виявлення та високоточне ураження перетворили значну частину фронту на kill zone — простір, де будь-який рух може бути виявлений і атакований за лічені хвилини.
У цих умовах змінюються не лише підходи до безпеки журналістів — змінюється сама журналістика. Дістатися до позицій стає складніше, ніж працювати на них. Відрядження можуть тривати значно довше через неможливість безпечно залишити район роботи. Класичні знімальні групи дедалі частіше поступаються компактним форматам роботи, а планування репортажу дедалі більше нагадує планування військової операції.
Водночас нові загрози змушують переглядати звичні підходи до захисту журналістів. Чи залишається маркування PRESS засобом захисту, чи за певних обставин може створювати додаткові ризики? Чи допустимо журналісту мати зброю для самозахисту та які правові, етичні й безпекові наслідки може мати таке рішення? Де проходить межа між необхідністю зберегти життя та дотриманням професійних принципів?
Спікери_ки уточнюються.

Медіа лишились чи не останньою інстанцією, куди людина йде, щоб її почули. Але парадокс у тому, що саме медіа й найчастіше потрапляють під підозру: підсвічуєш якусь окрему проблему - значить, відволікаєш від іншої; мовчиш про щось - значить, працюєш не на ту сторону. Довіра при цьому нікуди не зникає, а перетікає до "білого списку" з 2-3 джерел, яким людина вирішила вірити назавжди і вже не перевіряє критично, або до малих спільнот - сусідів, чатів, місцевих пабліків, "своєї" людини на місці, або до теорій змови, які хоч якось пояснюють хаос.
Модерує: Отар Довженко, заступник головного редактора LB.ua.
Спікери_ки:● Тетяна Трощинська, ведуча, директорка департаменту стратегічного аналізу "Суспільного" "● Діана Дуцик, виконавча директорка ГО "Український інститут медіа та комунікації";● Ангеліна Солдатенко, голова організації МГО "Інститут регіональної преси та інформації";● Наталія Кривда, докторка філософських наук, професорка кафедри української філософії та культури КНУ ім. Тараса Шевченка, академічна директорка МВА-програм Edinburgh Business.

Опис уточнюється.
Спікери_ки уточнюються.

Опис уточнюється.
Спікери_ки уточнюються.

Україна наразі проходить етап трансформацій, які мали би призвести до остаточного розриву з пост-радянським простором та інтеграції в розвинуті економіки. Ця амбітна мета має бути досягнута в надзвичайно ускладнених умовах – агресія Росії, внутрішні виклики державного управління, глобальні зміни світового порядку. Політичний дискурс у суспільстві є необхідною умовою демократичної екосистеми, навіть за умови неможливості політичної конкуренції і проведення виборів через закони воєнного часу. Людина – завжди у центрі уваги якісної політичної журналістики як персонаж для контенту, як аудиторія, як громадянин, а не лише споживач інформації.    
Підтеми для обговорення:
Чи змінили медіа ставлення до виробництва політичного контенту? Як підійти до таких важливих тем як євроінтеграція, соціальна згуртованість, вільні й чесні вибори в майбутньому, теперішнє і післявоєнне відновлення та економічний розвиток, національне та місцеве управління, політичні партії, законотворчість, участь громадськості, маючи на увазі, що одна з функцій політичної журналістики – пояснити людям, як працює влада, як політичні рішення впливають на їхнє життя і як вони можуть впливати на політичні процеси?  
Як аналізувати й пояснювати політичні процеси в Україні у глобальному контексті для різних аудиторій у час переповнення інформаційного середовища згенерованими ШІ елементами ворожих інформаційно-психологічних операцій?
Чи змінилися підходи до спілкування медіа з політичними ньюзмейкерами (newsmakers)?
Як працювати над освітою виборців зараз, щоб не нашкодити демократичним виборам у майбутньому? Як повернути «невидимих людей» - тих, хто випадає з українського інформаційного простору, зокрема мешканців тимчасово окупованих територій – в аудиторію, що цікавиться політичними процесами в Україні?
Модерує: Тарас Петрів, президент Фундації «Суспільність», член Наглядової ради Українського фонду медіа і суспільства (Інтерньюз-Україна)
Спікери_ки:● Вікторія Єрмолаєва, головна редакторка Громадського радіо;● Анна Овчаренко, співзасновниця та директорка, онлайн-медіа "Точка Сходу";● Влад Булатчик, журналіст ІА "ОстроВ";● Катерина Середа, головна редакторка, Миквісті.

Дослідження «Українські медіа: споживання новин і довіра» дає нам важливий емпіричний матеріал для розуміння інформаційної стійкості українського суспільства. Дослідження показує, звідки люди отримують інформацію, яким джерелам довіряють, як змінюються їхні медіаповедінка та інформаційні звички, як вони оцінюють достовірність інформації та наскільки помітними залишаються ризики дезінформації.  
Спікери_ки:● Марина Нестерова, директорка з досліджень, InMind;● Вікторія Марченко, старша радниця з медіа та розвитку, Інтерньюз-Україна, Український фонд длямедіа та суспільства.

Повномасштабна війна змінила професійні траєкторії тисяч жінок. Для одних лідерство стало закономірним продовженням шляху, який почався задовго до 2022 року. Інші опинилися в ролях, яких не планували, але мусили прийняти, бо потрібно було втримувати редакції, підприємства й державні інституції, створювати волонтерські та реабілітаційні центри, працювати у війську й оборонній сфері. Часто професійне зростання, власний вибір і вимогу обставин у цих історіях неможливо відокремити одне від одного.
Навіть перехід у зовсім нову сферу не означає початку з чистого аркуша. Жінки переносять у нові ролі накопичений досвід управління, комунікації, правозахисту, підприємництва, медицини та кризового менеджменту. Війна концентрує ці знання, пришвидшує професійний рух і відкриває інший масштаб для лідерства. Але чи отримують жінки разом із новою відповідальністю реальні повноваження, ресурси та право визначати майбутнє?
Те, що у 2022 році могло здаватися тимчасовою роллю, вже стало багаторічним професійним досвідом. Ця дискусія — про вибір і необхідність, природне зростання й вимушену зміну траєкторії, а також про те, що потрібно зробити вже сьогодні, щоб досвід жінок не знецінили й не обнулили — ані під час війни, ані після її завершення.
Модерує: Богдана Стельмах, координаторка Волинського прес-клубу.
Спікери_ки:● Оксана Боровець, співзасновниця та креативна директорка Creative Women Publishing.

Коли суд заборонив Slidstvo.Info та Центру протидії корупціі (ЦПД) публікувати розслідування щодо 143 квартир брата голови ДБР (Державне бюро розслідувань) понад десяток провідних українських медіа опублікували це розслідування. Солідарність журналістів призвела до того, що заборонене розслідування не лише було опубліковане, а й отримало понад 5 мільйонів переглядів за кілька днів. Чому журналісти інших видань вирішили ризикнути й опублікувати це розслідування замість колег? Яким був результат цієї публікації? Чи вплинуло це на подальші дії влади? Висвітлення корупції та довіра до інституцій: де і як шукати баланс, непосилюючи зневіру і цинізм?
Вплив журналістських розслідувань на державну політику у співпраці з антикорупційними органами:Випадки незаконного збагачення державних службовців, які призвели до процесуальних дій, системних та кадрових змін внаслідок взаємодії журналістів із антикорупційними органами. Уроки та приклади ефективної співпраці.
Вітальне слово: Девід Дьєдонне, директор Informed (reg. as Internews International), старший директор програм
Модерує: Валентина Самар, Головна редакторка ІА "Центр журналістських розслідувань"
Спікери_ки:● Анна Бабінець, керівниця "Слідства.Інфо";● Дарія Каленюк, виконавча директорка ГО "Центр протидії корупції";● Ангеліна Карякіна, співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу, радниця голови правління інформаційного мовлення Суспільного, членкиня Комітету новин Європейської мовної спілки (EBU);● Леся Іванова, заступник шеф-редактора Bihus.Info;● Уляна Чучкевич, керівниця підрозділу детективів НАБУ

Україна давно є одним із лідерів у сфері розслідувальної журналістики. По всій країні працюють десятки національних і регіональних розслідувальних проєктів, які викривають корупцію, контролюють використання публічних коштів і допомагають суспільству отримувати важливу інформацію про роботу влади. Водночас у публічному просторі значно більше уваги традиційно приділяють національним розслідуванням і гучним викриттям топкорупції. Робота регіональних журналістів часто залишається менш помітною, хоча саме вони щодня працюють із місцевою владою, бізнесом та громадами, нерідко перебуваючи під значно більшим тиском і стикаючись із додатковими безпековими та професійними ризиками. 
Чи складніше проводити розслідування на регіональному рівні? Які виклики та ризики є специфічними для місцевих журналістів? Як перетворити регіональне розслідування на тему національного масштабу? Якими можуть бути ефективні моделі співпраці між регіональними розслідувальними центрами та антикорупційними органами? 
Під час дискусії журналісти-розслідувачі та представники антикорупційної сфери поділяться практичним досвідом і реальними кейсами. Разом шукатимемо відповіді на питання, як посилити регіональну розслідувальну журналістику, вибудувати ефективні механізми взаємодії з антикорупційними інституціями та підвищити безпеку журналістів, які працюють із чутливими темами. Мета дискусії — об’єднати досвід національних і регіональних розслідувачів та напрацювати практичні інструменти для сильнішої, безпечнішої й ефективнішої журналістики в регіонах.
Спікери_ки:● Анна Матвієнко, директорка Dnipro media;● Альона Береза, засновниця та СЕО онлайн-медіа ЖАР.INFO;● Едуард Рибалко, детектив НАБУ.

Опис уточнюється.
Спікери_ки уточнюються.

Опис уточнюється.
Спікери_ки уточнюються.

Ми всі травмовані війною. Але відновлення суспільства потребує більшого, ніж подолання нагальних криз. Людям потрібні відчуття безпеки, довіра одне до одного та можливість впливати на власне майбутнє.
Як перейти від постійного виживання до повноцінного життя, коли досвід війни у людей різний, а ресурси громад - обмежені? Учасники дискусії говоритимуть про те, як уникнути поствоєнних розколів у суспільстві і повернути людям відчуття справедливості. Обговорять, за що має відповідати держава, що можуть зробити громади та як медіа здатні допомагати людям чути одне одного, не спрощуючи їхній досвід і не підміняючи розмову про потреби людей розмовою лише про відбудову інфраструктури. І чи кроки, які ми маємо зробити вже зараз, не чекаючи закінчення війни.
Модерує: Тетяна Трощинська, ведуча, директорка департаменту стратегічного аналізу "Суспільне".
Спікери_ки:● Олександр Баталов, директор Благодійної організації Фундація Анконкард;● Анастасія Багаліка, директорка правозахисного департаменту ГО "Докудейз";● Євген Головаха, директор Інституту соціології Національної академії наук України.

Опис уточнюється.
Спікери_ки уточнюються.

Опис уточнюється.
Спікери_ки уточнюються.

Друковані видання сьогодні переживають парадоксальний момент: одні онлайн-медіа свідомо йдуть у папір, щоб отримати статус, художню форму та довговічність, яких не дає цифра, а інші газети змушені йти в онлайн, щоб просто вижити. Людяність і матеріальність роблять друк носієм, який переживає момент і стає історичним джерелом. Цифровий контент губиться разом із платформами й посиланнями, тоді як фізичний об'єкт потрапляє в архіви й бібліотеки для дослідників майбутнього. Проблема в тому, що виробництво й доставка друку (особливо у прифронтові й деокуповані території) зараз дорожчі, ніж будь-коли. В той же час друкована преса забезпечує інфраструктурну незамінність в умовах блекаутів, інший рівень довіри для частини аудиторії, збереження локальної ідентичності громад. Які реальні функції друку залишаються? І хто готовий за них платити вже сьогодні? 
Модерує: Сергій Нікітенко, головний редактор онлайн-медіа МОСТ.
Спікери_ки:● Ольга Максимюк, головна редакторка, онлайн-медіа "Шпальта";● Ольга Макуха, директорка ТОВ "Редакція газети "Вість";● Олексій Ковальчук, директор ТОВ "Вісті Придніпров'я";● Вероніка Полякова, СЕО "Море людей";● Юлія Садова, керівниця проєктного відділу в команді Львівського медіафоруму.

Як достукатися до різних аудиторій за межами України та говорити з ними зрозумілою мовою? Обговоримо досвід медіа, які створюють контент англійською, українською та російською для аудиторій за кордоном: від українських медіа з іномовленням до польських редакцій, що працюють для української та російськомовної аудиторій. Яку роль така мовна та редакційна присутність відіграє у протидії російським наративам, поясненні України світові та підтримці українців за кордоном?
Модерує: Маргарита Ситник, Голка.
Спікери_ки:● Юлія Бін, генеральна директорка ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України»;● Олександр Мойсеєнко, заступник головного редактора в UNITED24 Media;● Азад Сафаров, продюсер британського телеканалу Sky News в Україні;● Олександр Глущенко, керівник телеканалу eQtv.

Опис уточнюється.
Спікери_ки уточнюються.