За останні роки українська армія стала не лише військовою силою, а й одним із найпотужніших виробників контенту. Бригади та підрозділи ведуть сторінки в соціальних мережах, створюють документальні фільми, публікують репортажі з бойових позицій, формують власні бренди та напряму звертаються до мільйонної аудиторії.
У цій новій реальності журналісти більше не є єдиними посередниками між війною та суспільством. Водночас військова комунікація й незалежна журналістика мають різні цілі. Перша покликана підтримувати армію, мобілізувати суспільство й допомагати перемозі. Друга — документувати події, перевіряти факти, ставити незручні запитання та створювати повну картину війни.
Чи можуть ці ролі співіснувати? Що втрачає суспільство, якщо історію війни розповідає лише одна сторона? І чи змінюється місія журналіста тоді, коли армія сама стала потужним медіа?

Україна стала унікальним середовищем для випробування нових форматів співпраці між журналістами, OSINT-розслідувачами, громадянським суспільством та механізмами притягнення до відповідальності. Разом вони розробили нові підходи до документування атак, встановлення ймовірних виконавців, збереження доказів та фіксації цих подій у публічному просторі. Водночас ця нова екосистема створює низку інституційних та етичних викликів. Як така співпраця може сприяти встановленню істини та притягненню винних до відповідальності, водночас зберігаючи незалежність, професійні запобіжники та відповідальність, які відрізняють журналістику від кримінального розслідування? 
Модераторка: Ольга Головіна, редакторка проєкту IWPR «Журналістика правосуддя», голова комунікаційного відділу HALO Trust Ukraine, продюсерка Deutsche Welle
Спікери_ки:● Євгенія Моторевська, керівниця відділу розслідувань воєнних злочинів Kyiv Independent;● Людмила Гусейнова, ГО Нумо, сестри! голова організації;● Сергій Болвінов, перший заступник начальника Головного управління Національної поліції в Київській області, начальник Слідчого управління, полковник поліції.

Кожен журналістський матеріал має щонайменше двох авторів. Одного ми бачимо в підписі. Другого - називаємо героєм. Що відбувається між ними? Чи можна розповісти чужу історію і не привласнити її? Як виглядає журналістика, коли в центрі залишається людина? “Історія на двох” - це розмова між журналістами та героями їхніх матеріалів про довіру, відповідальність, стосунки поза матеріалом.
Moderator: Марія Паплаускайте, співзасновниця The Ukrainians Media, головна редакторка журналу Reporters.
Speaker:● Наталія Мазіна, журналістка hromadse;● Віра Тимошенко, волонтерка, відвідує поранених у шпиталі;● Євгенія Мазур, спеціальна кореспондентка LIGA.net;● Костянтин Миргородський, керівник напрямку «Водолазна підготовка» відділу компетенцій воєнного департаменту БФ «Повернись Живим»;● Ганна Курцановська, Журналістка онлайн-медіа Свої.City;● Олександра Колягіна, підприємиця, засновниця кав'ярні.

20 років тому на громадсько-політичній мапі Донецька з’явилась молодіжна організація, яка консолідувала патріотичні середовища й поставила перед собою завдання відродження української мови, культури та історичної пам’яті. 20 років по тому ми обговоримо передвоєнний досвід діяльності «Поштовху» (2006-2014), а також ширше подискутуємо про інструменти інформаційної боротьби в умовах наративної переваги ворога. Як посилювати український наратив на сході? Як здійснювати когнітивну реінтеграцію після майбутньої деокупації?
Модерує: Сергій Стуканов, Директор Інституту соборності.

Спікери_ки:● Олена Стяжкіна, провідна наукова співробітниця Інститут історії України НАН України, професор Київської школи економіки (КШЕ);● Станіслав Федорчук, голова Правління ГО Українська народна рада Донеччини та Луганщини;● Катерина Жемчужникова, комунікаційниця Громадянської мережі ОПОРА, представниця Оргкомітету DMF. 

З початком великої війни українські медіа отримали новий досвід у висвітленні теми полону. Все частіше про досвід перебування у неволі публічно стали говорити психологи, реабілітологи, журналісти та самі звільнені з полону, з'явилося більше розуміння про ризики та межі публічності. Водночас люди, які пережили полон, та їхні родини досі говорять про неетичні запитання, спрощення їхнього досвіду та ситуації, коли увага медіа може бути додатковим випробуванням. Тож чи справді українська журналістика вчиться на власних помилках – і чи змінюються її практики разом із накопиченням досвіду?
Дослідження "Медійної ініціативи за права людини" показують: досвід полону впливає не лише на самих бранців, а й на їхні родини, а наслідки перебування у неволі не закінчуються в момент звільнення.
Водночас публічність – один із небагатьох інструментів, здатних привертати увагу суспільства до людей, яких Росія намагається стерти, й посилювати увагу до їхнього звільнення. Про одних полонених знає вся країна, про інших – майже ніхто. Медійність підрозділу, активність родини, наявність комунікаційної стратегії можуть визначати, наскільки видимою стає конкретна історія. Та чи не створюють медіа ненавмисно «ієрархію полону»? І як говорити про цивільних, яких Росія незаконно утримує роками, не дозволяючи їм залишатися лише статистикою? Чи готові медіа говорити не лише про момент звільнення, а й про складне повернення до життя, бюрократичні процедури, реабілітацію та досвід родин? І чи достатньо узгоджено взаємодіють журналісти, правозахисники, родини, громадські організації та державні структури, які працюють над поверненням людей? Поговоримо про те, як кричати, щоб не забули, але водночас не нашкодити тим, заради кого ця увага потрібна.
Модерує: Жанна Безпятчук, редакторка міжнародних новин, Суспільне
Спікери_ки:● Марія Климик, співкерівниця департаменту захисту прав військовослужбовців та членів їхніх родин Медійної ініціативи за права людини;● Олександр Гуділін, звільнений з полону захисник Маріуполя, автор "Новин Донбасу";● Катерина Музлова, директорка БО "БФ "СЕРЦЕ В ДІЇ",членкиня Громадської ради при Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими;● Станіслав Козлюк, журналіст;● Богдан Охріменко, Керівник Секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. 

Партнерства бізнесу й медіа в Україні досі часто починаються з конкретного запиту: публікації, розміщення чи окремої події. Але чи може така взаємодія перетворитися на довгострокове партнерство, у якому цінність отримують і бізнес, і медіа, і аудиторія?
Бізнесу важливо розуміти, який результат він отримує від співпраці з медіа, а медіа — вміти говорити про свою цінність не лише мовою охоплень та аудиторії. Водночас для системної взаємодії потрібні зрозумілі правила, прозорість і довіра між сторонами.
На дискусії поговоримо про те, як бізнесу та медіа домовлятися про формат співпраці, визначати взаємну цінність і будувати партнерства, а не просто обмінюватися послугами. Обговоримо, що допомагає перейти від разового замовлення до системної взаємодії, як змінюються очікування бізнесу й медіа та яку роль у цьому відіграють довіра, репутація й нові технології.
Окремо говоритимемо про те, як у сучасних умовах змінюється споживання контенту та пошук інформації, і що це означає для майбутньої співпраці бізнесу та медіа.
Модерує: Марія Вереітіна, керівниця напрямку стратегічних партнерств DII Ukraine. 
Спікери_ки:● Альона Холодова, менеджерка Спільноти «Накипіло», журналістка;● Аліна Смишляк-Борода, директорка з управління репутацією та CSR Kormotech;● Віталій Улибін, СЕО медіа «Полтавська хвиля», PhD з журналістики та викладач Університету Грінченка;● Уляна Колодій, засновниця та CEO агенції u.comms;● Сергій Колесніков, редактор-співзасновник #ШОТАМ;● Олег Шапаренко, Менеджер зі стратегічних комунікацій, EPAM Україна.● Марія Вереітіна, керівниця напрямку стратегічних партнерств DII Ukraine;● Віра Костенко-Кузнєцова, засновниця Between Media Agency.

Поки алгоритми дедалі краще справляються з рерайтами, перекладами та типовими інформаційними повідомленнями, редакції змушені заново відповідати на головне питання: за що вони насправді платять журналісту? За текст? Чи за власну інформацію, перевірку фактів, довіру, контекст, емпатію та незручні запитання?
Штучний інтелект уже змінює редакції. Автоматизуються цілі процеси, з'являються нові професії, а редактори дедалі частіше працюють не лише з людьми, а й з алгоритмами. Але разом із цим виникають нові виклики. Якщо ШІ забирає першу сходинку професії, де навчатимуться майбутні журналісти? Як не перетворитися на оператора промтів замість автора? Як використовувати ШІ, не втрачаючи відповідальності перед героями матеріалів? І чи не починають алгоритми визначати, про що суспільство говоритиме завтра?
Це дискусія не про те, чи замінить ШІ журналістів. Вона про те, що саме залишиться виключно людською роботою. Якщо штучний інтелект бере на себе механічну частину професії, чи означає це, що журналістика нарешті повертається до своєї головної функції — знаходити те, чого алгоритм знайти не може? Адже саме там народжуються ексклюзивна інформація, довіра, контекст, відповідальність і рішення, які не здатна ухвалити жодна машина.
Модерує: Юлія МакГаффі, головна редакторка NV.ua.
Спікери_ки:● Роман Андрейко, CEO 24 канал;● Андрій Куликов, оповідач, Громадське Радіо;● Олег Деренюга, МикВісті, керівник медіа;● Дмитро Самолюк, Head of Digital, телеканал "Ми - Україна".● Ігор Розкладай, заступник директорки ЦЕДЕМ.

Модерує: Андрій Романенко, журналіст, оргкомітет DMF.
Спікекри_ки:● Ірина Іванова, голова ВГО "Асоціація сприяння самоорганізації населення";● Марина Кулінич, експертка з питань публічної політики, стратегічного планування та врядування;● Дмитро Дурнев, корреспондент Новая газета Европа;● Леонид Марущак, історик.

Українська ідентичність є багатогранною та неповторною, адже роками формувалася під впливом різних цивілізацій, світоглядів й історичних контекстів. Від Сходу до Заходу побутує багато традицій. Наше різноманіття – це не про відмінності, а про глибину культури. Зараз ця ідентичність, сформована та перетині світів, перебуває під імперська росія руйнує історичну пам’ять, спалює книжки та навчальні заклади, а на тимчасово окупованих територіях вбиває будь-що українське. З іншого боку постає ще один виклик виклик – не втратити свою приналежність до України в умовах стрімкої глобалізації, коли кордони між державами стираються. Як бути людям в окупації? Що робити вимушеним біженцям, аби зберегти зв'язок з батьківщиною? Де проходить межа між бажанням бути зрозумілими для світу та збереженням унікального українського контексту? Як залишитись українцем у бурхливому світі попри все – про це говоритимуть учасники панельної дискусії.
Модерує: Тетяна Ігнатченко, журналістка
Спікери_ки:● Уляна Токарева, заступниця міністра молоді і спорту;● Ростислав Семків, професор Києво-Могилянської академії, директор видавництва «Смолоскип»;● Ольга Федорущенко, засновниця бренду одягу Kohai;● Тарас Дзюба, начальник Управління інформаційних комунікацій Адміністрації Держспецзв'язку;● Ірен Роздобудько, письменниця, ілюстраторка, сценаристка;● Ігор Жук, поет, бард.

Торік на Донбас Медіа Форумі журналісти та представники військових комунікацій зібралися для відвертої розмови про взаємну відповідальність за баланс між правом суспільства знати правду про війну та реальними безпековими й оперативними обмеженнями. Цього року ми повертаємося до цієї дискусії, щоб з'ясувати, які проблеми вдалося розв'язати, а які досі залишаються відкритими.
Війна триває п'ятий рік, міжнародна увага розподіляється між дедалі більшою кількістю криз, а технологічні зміни на полі бою створюють нові загрози для журналістів і військових. Водночас суспільний запит на достовірну інформацію про війну та обов'язок медіа інформувати суспільство нікуди не зникають. Чи відповідають правила роботи медіа новій реальності? Чи можна зробити доступ до інформації гнучкішим без шкоди для безпеки? І хто має ініціювати зміни правил, коли реальність війни змінюється швидше за встановлені процедури?
До розмови запросимо військових пресофіцерів і представників військового командування, щоб обговорити найбільш складні питання взаємодії: затримки коментарів і процедури погодження, повноваження пресофіцерів, нерівний доступ різних редакцій до інформації та відповідальність за інформаційний вакуум.
Водночас ця відповідальність не може бути односторонньою. Помилка журналіста під час війни може коштувати не лише довіри аудиторії, а й безпеки та життя людей: передчасна публікація інформації, розкриття позицій чи деталей операцій, недотримання домовленостей та безпекових обмежень можуть мати реальні наслідки. Де проходить межа між правом суспільства знати та професійною відповідальністю медіа? І що мають змінити самі журналісти, щоб довіра між редакціями та військовими працювала в обидва боки?
Це продовження відвертої розмови про взаємні очікування, професійні розбіжності, реальні обмеження та необхідність змін. Без формальних відповідей і пошуку винних — із готовністю говорити про те, що не працює з обох боків, і шукати конкретні рішення.

Кого ми не бачимо в медіа і чому? Як редакції можуть давати голос групам та людям, які часто залишаються поза увагою суспільства? Поговоримо про представлення різних соціальних груп, стереотипи й упередження в медіа, редакційні практики та про те, як зробити медійний простір більш різноманітним і чутливим до досвіду тих, кого часто не чують і не помічають. Адже інклюзія — це процес включення всіх людей до активного суспільного життя незалежно від їхніх особливостей. Це про рівні права, доступність та прийняття різноманіття.
Модерує: Ірина Виртосу, журналістка.
Спікери_ки:● Тетяна Курманова, голова правління ГО "Громадське радіо"● Дар'я Кукуріка, виконавча директорка "Ліги Сильних";● Людмила Юзва, консультантка, Національний Демократичний Інститут, к.соц.н.;● Марія Маруженко, менеджерка з комунікацій ГО "Точка Опори ЮА".

Модерує: Андрій Куликов, оповідач, Громадське Радіо
Спікери_ки:● Муслім Умєров, Виконавчий продюсер CrimeaVox;● Олег Климчук, незалежний журналіст, автор фільму "На уходах";● Альона Нестеренко, шеф-редактора Громадського радіо

Україна не відмовляється від своїх окупованих територій, однак не може точно передбачити, коли та за яких умов відбудеться їхнє звільнення. Перспектива тривалої окупації ставить перед державою, громадами та медіа складні й болючі питання. Як планувати майбутнє, не маючи визначених термінів? Як зберігати зв’язок із людьми в окупації та підтримувати громади, розділені війною? Як готуватися до деокупації, не відкладаючи вирішення актуальних проблем на невизначене «після»?
Під час дискусії представники влади, громад і медіа обговорять можливі сценарії розвитку подій та визначать завдання, які необхідно виконувати вже сьогодні. Ітиметься про державну політику щодо окупованих територій, підтримку людей в окупації та після виїзду, збереження громад як спільнот.Окремою темою стане майбутнє релокованих медіа з окупованих територій. Як довго вони будуть потрібні своїм громадам, якою має бути їхня роль під час тривалої окупації та після звільнення? Які знання, архіви, контакти й довіру необхідно зберегти, щоб у момент деокупації суспільство не починало вибудовувати комунікацію з цими територіями з нуля?
Це розмова без простих відповідей — про невизначеність, відповідальність і готовність діяти за різних сценаріїв. 
Модерує: Вікторія Єрмолаєва, головна редакторка Громадського радіо
Спікери_ки:● Віолета Артемчук, директорка громадської організації Донбас СОС;● Сергій Родін, заступник міського голови Бахмуту;● Юлія Тищенко, голова ради та засновниця Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД), співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості;● Валентина Троян, представниця Інституту масової інформації у Луганській області, ведуча Українського та Громадського радіо.

З початком повномасштабного вторгнення доступ до публічної інформації перебуває у вразливому стані. Введення воєнного стану не призвело до змін основного закону в сфері доступу, але породило самодіяльність різних органів влади та місцевого самоврядування, коли обмеження доступу до суспільно важливої інформації без деталей обгрунтовують воєнним станом. Дані не оприлюднюють, не надають на запит без обов'язкового трискладового тесту. Окрім того в парламенті за цей час проголосували низку законопроектів, а уряд готує нові, приймає підзаконні акти, які прямо обмежують доступ важливої інформації. В результаті журналісти, а, в результаті, і громадяни, обмежені в своїх інформаційних правах. А суди здебільшого стають на сторону влади. То як діяти журналістам в умовах вже існуючих обмежень і тих, які плануються? Як добитись відповіді на запит або оприлюднення інформації? Чому влада обмежує доступ до всіх відомостей, а не до тих, які потребують обмеження з огляду на війну? Яка роль журналістів у відстоювання інформаційних прав? Про це і не тільки будемо говорити на панелі.
Модерує: Надія Бабинська, експертка з відкритих даних.
Спікери_ки:● Юлія Деркаченко, представниця Уповноваженого з інформаційних прав;● Тетяна Олексіюк, віце-президентка Access Info Group - моніторингового органу під Конвенцією Тромсе (Конвенція ради Європи про доступ до офіційних документів);● Олена Русінова, Вільне радіо;● Олеся Коваль, керівниця програми "Прозорі міста" Transparency International Ukraine;● Ольга Вдовенко, директорка з юридичних питань ГО "Платформа прав людини".

2027 рік принесе Україні кілька подій, які безпосередньо впливатимуть на її майбутнє: просування до членства в ЄС, вирішальні вибори у Франції, вибори в Польщі на тлі кризи та проміжні вибори у Сполучених Штатах. Усе це відбувається не «десь там» — саме ці фактори визначатимуть підтримку України, постачання зброї, фінансування та місце країни у світі.

Під час панелі йтиметься про те, як українські медіа, і насамперед суспільне мовлення, можуть якісно пояснювати ці процеси своїй аудиторії: професійно та збалансовано, а не сенсаційно й емоційно.

Яку роль має відігравати суспільний мовник у висвітленні складних міжнародних питань? Як утримувати увагу до подій у світі, коли вся енергія суспільства зосереджена на війні всередині країни? І як міжнародні новини можуть допомагати українцям розуміти події, а не просто реагувати на них?
Модерує: Стефан Сіоган, журналіст, репортер і кореспондент щоденної газети Libération у Києві. Помічник старшого медіа-експерта DW Akademie et CFI France.
Спікери_ки:● Жанна Безп'ятчук, Суспільне, керівниця відділу міжнародних новин;● Гуллівер Крегг, France 24, кореспондент у Києві, висвітлює також Польщу;● Аліна Полякова, "Українська правда", заступниця головного редактора з міжнародних новин.

Діти стають однією з ключових мішеней російської пропаганди, яка намагається впливати на їхнє сприйняття світу, формувати викривлену картину реальності та нав’язувати ворожі наративи. В умовах повномасштабної війни боротьба за увагу й свідомість юної аудиторії відбувається не лише в соціальних мережах, а й через телебачення, відеоплатформи та розважальний контент. Саме в цю солодку обгортку російська пропаганда запоковую інформаційну зброю, яка спрямована на дітей. Яким має бути український дитячий контент, щоб не лише конкурувати за увагу дітей, а й допомагати їм розуміти світ навколо? Як протидіяти російським інформаційним впливам, не перетворюючи кожну розмову з дитиною на урок пропаганди? І як навчити дітей критично оцінювати побачене й почуте, розпізнавати маніпуляції та свідомо обирати інформацію? Під час дискусії поговоримо про відповідальність медіа, роль батьків і освітян та можливості формування покоління, стійкого до дезінформації.
Модерує: Ігор Розкладай, заступник директорки ЦЕДЕМ.
Спікери_ки:● Артур Пройдаков, учитель української мови та літератури, виконавчий директор освітньої фундації "МрійДій";● Юлія Галкіна, керівниця дитячого, підліткового та освітнього контенту, Суспільне Мовлення;● Анастасія Міщенко, учасниця молодіжної консультативно -дорадчої команди в "KidsKonnectUkraine";● Анастасія Скоблюк, YouTube Lead у TD Hub, лекторка та консультантка;● Ткачук Маріна, директорка департаменту контролю, аналізу, стратегічного та регіонального розвитку Нацради.

Сучасна журналістська освіта визначає, якою буде журналістика завтра - чи залишиться вона людиноцентричною в часи, коли технології, війна та нові формати споживання інформації змінюють правила гри швидше, ніж встигають оновлюватися навчальні програми. Як готувати журналістів, здатних працювати для людей і про людей навіть у найскладніших суспільних умовах? Що насправді означає "якісна журналістська освіта" в сучасному світі? Хто має викладати практичні дисципліни - академічні викладачі чи практики з редакції, і як це поєднати? Як утримати молодь у професії, якщо матеріальні стимули слабкі?
Модерує: Андрій Бистров, аспірант кафедри онлайн-медіа ННІЖ КНУ імені Тараса Шевченка.
Спікери_ки:● Наталія Лященко, в.о. директорки телекомпанії "Київ24";● Надія Баловсяк, доцентка Школи журналістики та комунікацій Українського католицького університету;● Артем Халімовський, експерт з питань освіти, Фундація Множина;● Павло Мірошниченко, доцент кафедри журналістики, керівник пресслужби Запорізького національного університету;● Вікторія Сидоренко, директорка з управління персоналом, Суспільне мовлення.

Що відбувається із судовою журналістикою, коли за кожною справою стоять не лише документи й статті закону, а людські долі, суспільний інтерес і високі ставки? Як журналістам розбиратися у складних судових процесах, знаходити власні джерела та докази й водночас не ставати частиною інформаційної боротьби? Особливий виклик — висвітлення справ про воєнні злочини та процесів над російськими військовими, де ціна помилки може бути особливо високою. Як говорити про потерпілих і свідків, працювати з чутливими доказами та травматичними історіями, не перетворюючи суд на медійне шоу? Чи завжди суспільний інтерес виправдовує публікацію тієї чи іншої інформації? Де проходить межа між журналістським розслідуванням, презумпцією невинуватості та правом людини на справедливий суд? І зрештою — як зробити так, щоб судова журналістика не просто повідомляла про вироки, а допомагала суспільству розуміти, як і чому здійснюється правосуддя?
Модерує: Сергій Андрушко, журналіст проєкту розслідувань Радіо Свобода «Схеми»
Спікери_ки:● Олексій Арунян, журналіст Суспільного;● Тетяна Козак, головна редакторка видання Ґрати;● Вікторія Матола, судова журналістка та редакторка;● Олег Батурін, журналіст Центру журналістських розслідувань, документатор воєнних злочинів The Reckoning Project і Лабораторії журналістики суспільного інтересу;● Анастасія Зубова, журналістка департаменту "Війна і правосуддя" ГО "Медійна ініціатива за права людини"

Коли редакція працює без спільного офісу, у релокації або тривалому дистанційному форматі, викликом стає не лише організація роботи. Команда може втрачати неформальний зв’язок, ясність ролей, відчуття підтримки й розуміння того, хто за що відповідає — а разом із цим починають просідати процеси, дедлайни та якість роботи.
Сесія поєднає коротку розмовну частину про те, як через інтерактивні командні формати можна виявляти слабкі місця в комунікації, відповідальності й підтримці, та практичну командну симуляцію, побудовану навколо викликів віддаленої роботи й релокації.
Фокус сесії — показати, що безпечний простір у команді створюється не лише хорошими стосунками, а й конкретними управлінськими практиками: зрозумілими ролями, регулярною комунікацією, видимістю невидимої роботи та можливістю говорити про труднощі до того, як вони стають кризою.
Модерує: Марія Кучеренко, програмна директорка UMBA, менеджерка з комфорту ГО «Має Сенс».